Аналітичне есе про внутрішній фронт війни – там, де корупція адаптується швидше за закон, а прозорість стає питанням виживання держави.
Війна в Україні вплинула на всі аспекти соціальної та правової систем. Якщо у 2022 році ми наївно сподівалися на «суспільний договір чесності» під страхом смерті, то реалії 2026 року свідчать про те, що корупція в Україні успішно пройшла «курс молодого бійця» і навчилася воювати на боці ворога.
Сьогоднішній стан справ, де Україна в Індексі сприйняття корупції (CPI-2025) застрягла на позначці 36 балів поруч із Белізом та Аргентиною, демонструє не стільки відсутність реформ, скільки феноменальну адаптивність наших «схемників». Виявлення корупції тепер вимагає не просто детективної роботи, а повноцінного інтелектуального спротиву системі, де мародерство маскується під державну таємницю.
* * *
Прозорі дії, відкрита інформація та обізнаність громадськості разом утворюють потужний засіб стримування корупції. Прозорість є моральним компасом, що сприяє виявленню корупції. Це більше, ніж просто принцип доступності процесу прийняття рішень: прозорість полегшує виявлення корупції, визначаючи, де слід розміщувати дані, які набори даних повинні залишатися доступними та як часто слід публікувати інформацію.
Громадяни, інституції та ЗМІ здійснюють контроль, і дуже важливо знати, хто може втручатися у питання, що становлять суспільний інтерес, і кому ці питання повинні бути висунуті. Нарешті, етика під тиском визначає, які відхилення є допустимими в екстремальних ситуаціях, наприклад, при веденні бізнесу з військовим супротивником, і надає рекомендації щодо того, як зберегти фокус на нагляді та підзвітності, коли необхідність боротьби з корупцією стає все більш нагальною.
Справжнім викликом для правової системи стали кейси, що виходять за рамки банального хабарництва. Операція «Мідас» (Midas-gate) 2025 року, яка розкрила мільярдні відкати на ремонті енергетичної інфраструктури, показала, що навіть блекаут не є перешкодою для бажання збагатитися. З юридичної точки зору, це не просто порушення ст. 364 КК України, це зазіхання на право життя мільйонів громадян, що в контексті практики Європейського суду з прав людини (справа Öneryildiz v. Turkey) може трактуватися як порушення державою позитивних зобов’язань щодо захисту права на життя.
І це не просто корупція; з точки зору доктрини кримінального права, це діяння з ознаками державної зради (ст. 111 КК України), оскільки воно цілеспрямовано послаблює енергетичну стійкість нації. Поки громадяни збирають по гривні на генератори, деякі ділки вивозять готівку в господарських сумках, іронічно підтверджуючи, що «кеш» – це єдина валюта, яка не потребує ППО.
Коли ми бачимо, як ексвіцепрем’єри чи близьке оточення влади фігурують у збитку на 100 млн доларів, скепсис щодо «недоторканних» зникає, поступаючись місцем гіркому усвідомленню: правоохоронна система змушена працювати в умовах постійного «законодавчого демонтажу», як це було під час спроб обмежити незалежність НАБУ влітку 2025-го.
Виявлення корупції у 2026 році неможливе без радикальної десакралізації «воєнної потреби». Кейс із неякісними мінами на 3 млрд грн є класичним прикладом того, як формальна законність закупівель приховує фактичний саботаж.
Тут доречно згадати концепцію «ефективного розслідування» з практики ЄСПЛ (справа Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства): в умовах конфлікту держава зобов’язана забезпечити такий рівень прозорості, який дозволяє виявити не лише факт крадіжки, а й системну недбалість контролерів.
Наш юридичний скепсис підказує, що доки військові приймальники підписують акти на непрацюючі FPV-дрони, ніяка «цифровізація» не допоможе, якщо за монітором сидить людина з «боргом перед кредиторами».
Потребуючи негайних звітів, що вказують на необхідність надання пріоритетності закупівлям, моделі закупівель дають ранні ознаки корупції. Сигнали тривоги, що мають практичне значення для українського контексту, включають:
аномалії, пов’язані з цінами на проєкти, партнерами та надзвичайними ситуаціями,
несподівані стрибки витрат,
нерегулярні процедури тендерів,
ексклюзивні джерела постачання,
непрозорі перекази постачальникам.
Розподіл ресурсів та доступ до них ще більше висвітлюють довгострокові зміни, вказуючи на нерівномірний розподіл, надмірне сприяння привілейованим особам або групам, а також сліди неправильного розподілу, обмеження доступу або перенаправлення в тіньові потоки.
Цікавим інструментом для імплементації, що нарешті почав обговорюватися після скандалів у ТЦК та Хмельницькій МСЕК (де кількість «інвалідів» серед прокурорів перевищила всі статистичні норми), є ізраїльська модель «тотального аудиту».
В Ізраїлі Державний контролер має повноваження втручатися в закупівлі озброєння online. В Україні ж ми досі бачимо «феодалізацію» військового тилу: майор тилу однієї з бригад ДШВ, затриманий у лютому 2026-го за заміну якісних продуктів на сурогат за 10 000 дол. хабаря, – це лише верхівка айсберга.
Чому це працює в Ізраїлі? Бо там корупція в армії – це синонім національної катастрофи, а у нас – досі «прикра прикрість», яку намагаються заговорити пресрелізами про «армію відновлення». Коли керівниця МСЕК зберігає мільйони під ліжком, а суд призначає штраф у 68 тисяч гривень (кейс Закарпаття), правосуддя перетворюється на фарс.
Тут ми впираємося в необхідність імплементації британського досвіду Unexplained Wealth Orders (UWO). Якщо посадовець не може пояснити походження 150 тисяч дол готівкою, знайдених під час обшуку, тягар доказування має лежати на ньому. Практика ЄСПЛ (у справі Gogitidze and Others v. Georgia) чітко вказує: цивільна конфіскація необґрунтованих активів не є порушенням презумпції невинуватості, якщо процедура передбачає судовий нагляд. Нам час перестати грати в «юридичний гуманізм» з тими, хто торгує довідками для ухилення від служби.
Відкриті дані, аудити та простежувані ланцюги створюють екосистему прозорості. Уряди повинні публікувати відкриті дані відповідно до графіка. Такі набори даних можуть стосуватися фінансової діяльності уряду, державних закупівель, політики та витрат. Дані повинні бути придатними для машинного зчитування, завантажуваними та доступними без попередньої реєстрації. Регулярні аудити, що проводяться відповідно до визнаних стандартів, перевіряють, чи дані публікуються відповідно до вимог, перевіряють записи відкритих офіційних онлайн-джерел та визначають доступність електронних документів.
Публікація відкритих даних є недостатньою для забезпечення цілісності. Чіткий ланцюжок відповідальності формує довіру громадськості до даних. Аудити та чіткі протоколи, що включають дати створення та публікації, а також особи відповідальних осіб, допомагають забезпечити надійність. Простежуваність є особливо важливою для наборів даних, які часто оновлюються, модифікуються або змінюються після скарг громадян.
Виявляти корупцію в таких умовах – це як шукати голку в копиці сіна, яку активно підпалюють. Правовий режим воєнного стану, згідно зі статтею 64 Конституції України, дозволяє обмежувати окремі конституційні права, проте він не може бути індульгенцією для непрозорості. Конституційний Суд України акцентував на незалежності антикорупційних органів, але сьогодні ми бачимо, що незалежність – це лише пів справи; потрібна технологічна перевага.
Одним із нестандартних підходів до виявлення зловживань має стати концепція «інтелектуального комплаєнсу» (Digital Compliance). Практика Південної Кореї з їхньою системою KONEPS доводить, що ШІ значно ефективніший за будь-якого детектива, бо він не бере хабарів і не має кумів у Кабінеті міністрів. Система автоматично позначає «червоним» будь-який контракт, де ціна на дрони чи засоби РЕБ (як у скандалі з Нацгвардією у 2025 році) перевищує ринкову.
Виявлення корупції в Україні досі має «постфактумний» характер: ми обговорюємо вкрадені мільйони тоді, коли фігуранти вже перебувають за межами юрисдикції. Натомість корейська модель передбачає превентивне блокування транзакцій, що мають ознаки аномальності (наприклад, різке завищення ціни порівняно з ринковою або участь компаній-прокладок). Впровадження подібних алгоритмів у систему «Prozorro» з можливістю автоматичного сповіщення НАБУ про підозрілі операції перетворить боротьбу з корупцією з політичного полювання на математично точний процес.
Досвід Південної Кореї із системою KONEPS та ізраїльська модель «динамічного аудиту» мають бути не просто темою конференцій, а частиною нашого КПК. Якщо алгоритм бачить, що контракт на будівництво захисних споруд підписується з фірмою-«одноденкою» за ціною, завищеною більш ніж на 20%, транзакція має блокуватися автоматично.
В Україні ж ми досі розраховуємо на мужність викривачів, які, згідно з практикою ЄСПЛ (справа Guja v. Moldova), мають бути захищені, але в реальності часто опиняються під тиском власної ж системи. Юридично це цілком узгоджується з позицією Венеційської комісії, яка у Висновку № 964/2019 підтримала рішучі кроки України, наголошуючи, що боротьба з корупцією в умовах системної загрози виправдовує жорсткі превентивні заходи.
В українському контексті, де викривач часто сприймається системою як «інородне тіло», нам вкрай необхідно імплементувати дух американського False Claims Act. Цей закон дозволяє приватним особам подавати позови від імені уряду проти шахраїв, отримуючи відсоток від повернутих коштів. Це перетворює виявлення корупції з акту самопожертви на фінансово вмотивовану і юридично захищену діяльність.
Якщо ми не зробимо викриття корупції вигідним, воно залишиться справою небагатьох ідеалістів, чиї голоси тонуть у гуркоті канонади. В Україні це могло б спрацювати через залучення незалежних аудиторських компаній до перевірки військових контрактів із правом на частку від повернутих у бюджет коштів. Це створило б ринок професійних «мисливців за корупцією», які значно ефективніші за перевантажених детективів ДБР чи НАБУ. Звісно, це вимагатиме внесення змін до КПК України, зокрема в частині збору та оцінки доказів.
У регіонах, що постраждали від конфліктів, фінансова криміналістика залишається найбільш дієвим інструментом виявлення. Сліди корупції порушують фінансові наративи, створюючи не тільки короткочасні аномалії, а й довгострокові сліди. Аномалії можна класифікувати як червоні прапорці, що вказують на необхідність обережності, та попереджувальні прапорці, що вимагають негайного ретельного вивчення. Траєкторії підозрілих потоків підтверджують доцільність підходу, заснованого на відстеженні слідів, а різні джерела даних дозволяють здійснювати моніторинг усього фінансового шляху. Ключові області, на які слід звернути увагу, включають відхилення між бюджетами та виплатами, тенденції між різними етапами використання державних коштів, нерегулярне залучення коштів на тлі економічної ситуації, рух великих грошових активів та платежі тіньовим компаніям, де підтверджуючі документи ще більше знижують довіру.
Виявлення стає набагато складнішим для готівкових та бартерних операцій, які не відображаються в офіційних рахунках, та порушених контрактів, виключених з баз даних державних закупівель.
Таким чином, моніторинг перетворення неформальної діяльності, що базується на готівці, назад у формальну систему може виявитися цінним.
Громадянське суспільство часто сприймається державними службовцями та чиновниками як складний і маловпливовий механізм контролю. Однак громадянська мережа, що складається з активних і відповідальних громадських активістів, яка могла б здійснювати моніторинг, збирати інформацію та виробляти результати, подібні до тих, що виробляються ЗМІ.
Створення всеосяжної мережі громадянського суспільства, що виконує функції нагляду, стає надзвичайно важливим; для цього потрібні не тільки засоби масової інформації, а й широка інформація про повсякденну діяльність органів влади, громадську думку, отриману за допомогою опитувань, контроль якості державного управління та державної служби, грошові субсидії, освіта та навчання активістів громадянського суспільства, надійна та постійна інформація про органи влади та їхні витрати тощо. Така громадянська мережа могла б слугувати важливим першим попередженням і запобігати корупції завдяки своїм можливостям збору інформації та моніторингу діяльності органів влади.
Актуальна судова практика та останні кейси щодо закупівлі неякісних бронежилетів чи палива за завищеними цінами демонструють, що корупція адаптується швидше, ніж законодавство. Для подолання цього розриву ми повинні використати підхід «слідування за грошима» (follow the money), який є наріжним каменем діяльності FATF. Українське законодавство має бути доповнене нормами про автоматичне розкриття банківської таємниці щодо всіх суб’єктів, які отримують бюджетні кошти за прямими договорами поза межами конкурентних торгів. Це не порушення прав людини, а необхідна ціна за право бути підрядником воюючої держави.
Сучасна українська корупція еволюціонувала – вона більше не боїться НАБУ; вона навчилася використовувати воєнний стан як ідеальну ширму. Якщо раніше корупціонерів лякала громадськість, то тепер вони просто вимикають камери та закривають реєстри, посилаючись на «міркування безпеки», хоча єдиною реальною небезпекою для них є втрата чергового відкату.
Поки наші міжнародні партнери вивчають звіти про «прогрес реформ», реальним маркером виявлення корупції залишається моніторинг способу життя (lifestyle monitoring), який НАЗК проводить з перемінним успіхом. Актуальні кейси, як-от справа про незаконне збагачення колишнього заступника Генпрокурора чи махінації з гуманітарною допомогою, свідчать, що корупція адаптується швидше, ніж законодавство.
Виявлення має відбуватися через інтеграцію баз даних:
митних декларацій,
банківських реєстрів,
систем відстеження криптовалют.
Юридична наука не дає панацеї, але дає інструментарій. Виявлення корупції під час війни – це не про заповнення папірців, а про створення середовища, де ризик бути викритим стає математично неминучим.
Підсумовуючи, корупція під час війни – це не хвороба, яку можна вилікувати терапевтичними бесідами про доброчесність. Це злоякісна пухлина, що потребує хірургічного втручання через цифровізацію закупівель, ретроспективну перевірку статків та автоматизацію виявлення ризиків.
Україна має шанс стати глобальним кейсом того, як демократія вичищає себе під обстрілами.
Якщо ми не почнемо запитувати «звідки кошти?» у кожного, хто збагатився після 24 лютого 2022 року, ми ризикуємо залишити країну переможцям-мародерам.
Юридична наука не повинна бути мовчазним свідком; вона має бути прокурором, який нагадує: під час війни право на власність, набуту на крові, не є священним. Ми маємо пам’ятати: перемога над зовнішнім ворогом буде неповною, якщо внутрішній мародер продовжуватиме підписувати контракти «яйцо по 17 гривень», ховаючи за юридичними процедурами свою зраду.
Катерина Перевозник,
студентка 2 курсу заочної форми навчання факультету юстиції НЮУ імені Ярослава Мудрого
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Аналітичне есе про внутрішній фронт війни – там, де корупція адаптується швидше за закон, а прозорість стає питанням виживання держави.
Війна в Україні вплинула на всі аспекти соціальної та правової систем. Якщо у 2022 році ми наївно сподівалися на «суспільний договір чесності» під страхом смерті, то реалії 2026 року свідчать про те, що корупція в Україні успішно пройшла «курс молодого бійця» і навчилася воювати на боці ворога.
Сьогоднішній стан справ, де Україна в Індексі сприйняття корупції (CPI-2025) застрягла на позначці 36 балів поруч із Белізом та Аргентиною, демонструє не стільки відсутність реформ, скільки феноменальну адаптивність наших «схемників». Виявлення корупції тепер вимагає не просто детективної роботи, а повноцінного інтелектуального спротиву системі, де мародерство маскується під державну таємницю.
* * *
Прозорі дії, відкрита інформація та обізнаність громадськості разом утворюють потужний засіб стримування корупції. Прозорість є моральним компасом, що сприяє виявленню корупції. Це більше, ніж просто принцип доступності процесу прийняття рішень: прозорість полегшує виявлення корупції, визначаючи, де слід розміщувати дані, які набори даних повинні залишатися доступними та як часто слід публікувати інформацію.
Громадяни, інституції та ЗМІ здійснюють контроль, і дуже важливо знати, хто може втручатися у питання, що становлять суспільний інтерес, і кому ці питання повинні бути висунуті. Нарешті, етика під тиском визначає, які відхилення є допустимими в екстремальних ситуаціях, наприклад, при веденні бізнесу з військовим супротивником, і надає рекомендації щодо того, як зберегти фокус на нагляді та підзвітності, коли необхідність боротьби з корупцією стає все більш нагальною.
Справжнім викликом для правової системи стали кейси, що виходять за рамки банального хабарництва. Операція «Мідас» (Midas-gate) 2025 року, яка розкрила мільярдні відкати на ремонті енергетичної інфраструктури, показала, що навіть блекаут не є перешкодою для бажання збагатитися. З юридичної точки зору, це не просто порушення ст. 364 КК України, це зазіхання на право життя мільйонів громадян, що в контексті практики Європейського суду з прав людини (справа Öneryildiz v. Turkey) може трактуватися як порушення державою позитивних зобов’язань щодо захисту права на життя.
І це не просто корупція; з точки зору доктрини кримінального права, це діяння з ознаками державної зради (ст. 111 КК України), оскільки воно цілеспрямовано послаблює енергетичну стійкість нації. Поки громадяни збирають по гривні на генератори, деякі ділки вивозять готівку в господарських сумках, іронічно підтверджуючи, що «кеш» – це єдина валюта, яка не потребує ППО.
Коли ми бачимо, як ексвіцепрем’єри чи близьке оточення влади фігурують у збитку на 100 млн доларів, скепсис щодо «недоторканних» зникає, поступаючись місцем гіркому усвідомленню: правоохоронна система змушена працювати в умовах постійного «законодавчого демонтажу», як це було під час спроб обмежити незалежність НАБУ влітку 2025-го.
Виявлення корупції у 2026 році неможливе без радикальної десакралізації «воєнної потреби». Кейс із неякісними мінами на 3 млрд грн є класичним прикладом того, як формальна законність закупівель приховує фактичний саботаж.
Тут доречно згадати концепцію «ефективного розслідування» з практики ЄСПЛ (справа Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства): в умовах конфлікту держава зобов’язана забезпечити такий рівень прозорості, який дозволяє виявити не лише факт крадіжки, а й системну недбалість контролерів.
Наш юридичний скепсис підказує, що доки військові приймальники підписують акти на непрацюючі FPV-дрони, ніяка «цифровізація» не допоможе, якщо за монітором сидить людина з «боргом перед кредиторами».
Потребуючи негайних звітів, що вказують на необхідність надання пріоритетності закупівлям, моделі закупівель дають ранні ознаки корупції. Сигнали тривоги, що мають практичне значення для українського контексту, включають:
Розподіл ресурсів та доступ до них ще більше висвітлюють довгострокові зміни, вказуючи на нерівномірний розподіл, надмірне сприяння привілейованим особам або групам, а також сліди неправильного розподілу, обмеження доступу або перенаправлення в тіньові потоки.
Цікавим інструментом для імплементації, що нарешті почав обговорюватися після скандалів у ТЦК та Хмельницькій МСЕК (де кількість «інвалідів» серед прокурорів перевищила всі статистичні норми), є ізраїльська модель «тотального аудиту».
В Ізраїлі Державний контролер має повноваження втручатися в закупівлі озброєння online. В Україні ж ми досі бачимо «феодалізацію» військового тилу: майор тилу однієї з бригад ДШВ, затриманий у лютому 2026-го за заміну якісних продуктів на сурогат за 10 000 дол. хабаря, – це лише верхівка айсберга.
Чому це працює в Ізраїлі? Бо там корупція в армії – це синонім національної катастрофи, а у нас – досі «прикра прикрість», яку намагаються заговорити пресрелізами про «армію відновлення». Коли керівниця МСЕК зберігає мільйони під ліжком, а суд призначає штраф у 68 тисяч гривень (кейс Закарпаття), правосуддя перетворюється на фарс.
Тут ми впираємося в необхідність імплементації британського досвіду Unexplained Wealth Orders (UWO). Якщо посадовець не може пояснити походження 150 тисяч дол готівкою, знайдених під час обшуку, тягар доказування має лежати на ньому. Практика ЄСПЛ (у справі Gogitidze and Others v. Georgia) чітко вказує: цивільна конфіскація необґрунтованих активів не є порушенням презумпції невинуватості, якщо процедура передбачає судовий нагляд. Нам час перестати грати в «юридичний гуманізм» з тими, хто торгує довідками для ухилення від служби.
Відкриті дані, аудити та простежувані ланцюги створюють екосистему прозорості. Уряди повинні публікувати відкриті дані відповідно до графіка. Такі набори даних можуть стосуватися фінансової діяльності уряду, державних закупівель, політики та витрат. Дані повинні бути придатними для машинного зчитування, завантажуваними та доступними без попередньої реєстрації. Регулярні аудити, що проводяться відповідно до визнаних стандартів, перевіряють, чи дані публікуються відповідно до вимог, перевіряють записи відкритих офіційних онлайн-джерел та визначають доступність електронних документів.
Публікація відкритих даних є недостатньою для забезпечення цілісності. Чіткий ланцюжок відповідальності формує довіру громадськості до даних. Аудити та чіткі протоколи, що включають дати створення та публікації, а також особи відповідальних осіб, допомагають забезпечити надійність. Простежуваність є особливо важливою для наборів даних, які часто оновлюються, модифікуються або змінюються після скарг громадян.
Виявляти корупцію в таких умовах – це як шукати голку в копиці сіна, яку активно підпалюють. Правовий режим воєнного стану, згідно зі статтею 64 Конституції України, дозволяє обмежувати окремі конституційні права, проте він не може бути індульгенцією для непрозорості. Конституційний Суд України акцентував на незалежності антикорупційних органів, але сьогодні ми бачимо, що незалежність – це лише пів справи; потрібна технологічна перевага.
Одним із нестандартних підходів до виявлення зловживань має стати концепція «інтелектуального комплаєнсу» (Digital Compliance). Практика Південної Кореї з їхньою системою KONEPS доводить, що ШІ значно ефективніший за будь-якого детектива, бо він не бере хабарів і не має кумів у Кабінеті міністрів. Система автоматично позначає «червоним» будь-який контракт, де ціна на дрони чи засоби РЕБ (як у скандалі з Нацгвардією у 2025 році) перевищує ринкову.
Виявлення корупції в Україні досі має «постфактумний» характер: ми обговорюємо вкрадені мільйони тоді, коли фігуранти вже перебувають за межами юрисдикції. Натомість корейська модель передбачає превентивне блокування транзакцій, що мають ознаки аномальності (наприклад, різке завищення ціни порівняно з ринковою або участь компаній-прокладок). Впровадження подібних алгоритмів у систему «Prozorro» з можливістю автоматичного сповіщення НАБУ про підозрілі операції перетворить боротьбу з корупцією з політичного полювання на математично точний процес.
Досвід Південної Кореї із системою KONEPS та ізраїльська модель «динамічного аудиту» мають бути не просто темою конференцій, а частиною нашого КПК. Якщо алгоритм бачить, що контракт на будівництво захисних споруд підписується з фірмою-«одноденкою» за ціною, завищеною більш ніж на 20%, транзакція має блокуватися автоматично.
В Україні ж ми досі розраховуємо на мужність викривачів, які, згідно з практикою ЄСПЛ (справа Guja v. Moldova), мають бути захищені, але в реальності часто опиняються під тиском власної ж системи. Юридично це цілком узгоджується з позицією Венеційської комісії, яка у Висновку № 964/2019 підтримала рішучі кроки України, наголошуючи, що боротьба з корупцією в умовах системної загрози виправдовує жорсткі превентивні заходи.
В українському контексті, де викривач часто сприймається системою як «інородне тіло», нам вкрай необхідно імплементувати дух американського False Claims Act. Цей закон дозволяє приватним особам подавати позови від імені уряду проти шахраїв, отримуючи відсоток від повернутих коштів. Це перетворює виявлення корупції з акту самопожертви на фінансово вмотивовану і юридично захищену діяльність.
Якщо ми не зробимо викриття корупції вигідним, воно залишиться справою небагатьох ідеалістів, чиї голоси тонуть у гуркоті канонади. В Україні це могло б спрацювати через залучення незалежних аудиторських компаній до перевірки військових контрактів із правом на частку від повернутих у бюджет коштів. Це створило б ринок професійних «мисливців за корупцією», які значно ефективніші за перевантажених детективів ДБР чи НАБУ. Звісно, це вимагатиме внесення змін до КПК України, зокрема в частині збору та оцінки доказів.
У регіонах, що постраждали від конфліктів, фінансова криміналістика залишається найбільш дієвим інструментом виявлення. Сліди корупції порушують фінансові наративи, створюючи не тільки короткочасні аномалії, а й довгострокові сліди. Аномалії можна класифікувати як червоні прапорці, що вказують на необхідність обережності, та попереджувальні прапорці, що вимагають негайного ретельного вивчення. Траєкторії підозрілих потоків підтверджують доцільність підходу, заснованого на відстеженні слідів, а різні джерела даних дозволяють здійснювати моніторинг усього фінансового шляху. Ключові області, на які слід звернути увагу, включають відхилення між бюджетами та виплатами, тенденції між різними етапами використання державних коштів, нерегулярне залучення коштів на тлі економічної ситуації, рух великих грошових активів та платежі тіньовим компаніям, де підтверджуючі документи ще більше знижують довіру.
Виявлення стає набагато складнішим для готівкових та бартерних операцій, які не відображаються в офіційних рахунках, та порушених контрактів, виключених з баз даних державних закупівель.
Таким чином, моніторинг перетворення неформальної діяльності, що базується на готівці, назад у формальну систему може виявитися цінним.
Громадянське суспільство часто сприймається державними службовцями та чиновниками як складний і маловпливовий механізм контролю. Однак громадянська мережа, що складається з активних і відповідальних громадських активістів, яка могла б здійснювати моніторинг, збирати інформацію та виробляти результати, подібні до тих, що виробляються ЗМІ.
Створення всеосяжної мережі громадянського суспільства, що виконує функції нагляду, стає надзвичайно важливим; для цього потрібні не тільки засоби масової інформації, а й широка інформація про повсякденну діяльність органів влади, громадську думку, отриману за допомогою опитувань, контроль якості державного управління та державної служби, грошові субсидії, освіта та навчання активістів громадянського суспільства, надійна та постійна інформація про органи влади та їхні витрати тощо. Така громадянська мережа могла б слугувати важливим першим попередженням і запобігати корупції завдяки своїм можливостям збору інформації та моніторингу діяльності органів влади.
Актуальна судова практика та останні кейси щодо закупівлі неякісних бронежилетів чи палива за завищеними цінами демонструють, що корупція адаптується швидше, ніж законодавство. Для подолання цього розриву ми повинні використати підхід «слідування за грошима» (follow the money), який є наріжним каменем діяльності FATF. Українське законодавство має бути доповнене нормами про автоматичне розкриття банківської таємниці щодо всіх суб’єктів, які отримують бюджетні кошти за прямими договорами поза межами конкурентних торгів. Це не порушення прав людини, а необхідна ціна за право бути підрядником воюючої держави.
Сучасна українська корупція еволюціонувала – вона більше не боїться НАБУ; вона навчилася використовувати воєнний стан як ідеальну ширму. Якщо раніше корупціонерів лякала громадськість, то тепер вони просто вимикають камери та закривають реєстри, посилаючись на «міркування безпеки», хоча єдиною реальною небезпекою для них є втрата чергового відкату.
Поки наші міжнародні партнери вивчають звіти про «прогрес реформ», реальним маркером виявлення корупції залишається моніторинг способу життя (lifestyle monitoring), який НАЗК проводить з перемінним успіхом. Актуальні кейси, як-от справа про незаконне збагачення колишнього заступника Генпрокурора чи махінації з гуманітарною допомогою, свідчать, що корупція адаптується швидше, ніж законодавство.
Виявлення має відбуватися через інтеграцію баз даних:
Юридична наука не дає панацеї, але дає інструментарій. Виявлення корупції під час війни – це не про заповнення папірців, а про створення середовища, де ризик бути викритим стає математично неминучим.
Підсумовуючи, корупція під час війни – це не хвороба, яку можна вилікувати терапевтичними бесідами про доброчесність. Це злоякісна пухлина, що потребує хірургічного втручання через цифровізацію закупівель, ретроспективну перевірку статків та автоматизацію виявлення ризиків.
Україна має шанс стати глобальним кейсом того, як демократія вичищає себе під обстрілами.
Якщо ми не почнемо запитувати «звідки кошти?» у кожного, хто збагатився після 24 лютого 2022 року, ми ризикуємо залишити країну переможцям-мародерам.
Юридична наука не повинна бути мовчазним свідком; вона має бути прокурором, який нагадує: під час війни право на власність, набуту на крові, не є священним. Ми маємо пам’ятати: перемога над зовнішнім ворогом буде неповною, якщо внутрішній мародер продовжуватиме підписувати контракти «яйцо по 17 гривень», ховаючи за юридичними процедурами свою зраду.
Катерина Перевозник,
студентка 2 курсу заочної форми навчання факультету юстиції НЮУ імені Ярослава Мудрого
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
editor